26 Лют Павло Мороз, Аргентина Гриль: Аргентинський стейк чи український борщ

Продовжуємо наші розповіді про історії успіху українців у різних країнах. Сьогодні у нас в гостях Павло Мороз – співвласник мережі ресторанів «Аргентина Гриль», заклади якої знаходяться не тільки в Україні, а й в ОАЕ. В Дубаї є вже аж два заклади (The Point / La Meer). Та це не межа ні мрій, ні планів.

– Павло, наше перше запитання дуже просте й певно багато хто його вам задає: при відкритті «Аргентини» в Еміратах була масштабна рекламна кампанія із наголосом на те, що це ресторан української команди. Чому ж аргентинський стейк, а не, скажімо, український борщ?

– Наш проєкт починався задовго до дубайської історії. Ще 7 років тому у Харкові ми відкрили свій перший «Аргентина Гриль». Так склалось історично та професійно, що я люблю м’ясо, його приготування на вогні, й тому подібне. Навчався готувати м’ясо у Іспанії, куди їздив працювати щороку, й ми з моїм партнером одні з перших привезли в Україну хоспер – спеціальний мангал для приготування смачнючих м’ясних страв.

Відкриваючи ресторани в Україні, ми завжди розглядали перспективу міжнародної експансії й планували виходити на європейський ринок. Створювати щось банальне по типу стейк хаузу не було цікаво, та й конкуренція у будь-якій країні була би неймовірна. А ми хотіли особливого позиціонування. Довго думали над своєю ідеєю, й одного разу в Амстердамі ми зайшли у аргентинський м’ясний ресторан й прозріли – такого в Україні ще немає. Так і народилася концепція «Аргентина Гриль», яку ми згодом перенесли до ОАЕ.

– Чи користувались успіхом ваші ресторани в Україні?

– Так, звісно, у Харкові ресторан був наповнений під саму зав’язку. Після такого успіху ми приїхали з цією ідеєю до Києва, де сьогодні маємо уже три заклади.

– Як виникла ідея відкривати ресторани саме у Еміратах?

– Як вже було зазначено, спочатку ми планували виходити на європейський ринок, особливо нас приваблювала Прага. Та ретельно вивчивши податкове законодавство, ми зрозуміли, що ідея не буде фінансово успішною. Одночасно з цим, 5 років тому, я вперше потрапив до Дубаї. Глянувши на ресторанні чеки, я зрозумів, що нам потрібно бути тут!

– Як готувались до виходу на дубайський ринок?

– Готувались ми дуже довго, вивчали ринок, попит, аудиторію, я навіть пішов навчатись бізнес-менеджменту, щоб реалізувати усе системно, не хаотично.

Ми довго шукали місце, мій партнер прожив цілий рік у Дубаї, вивчаючи потоки та трафік, які національності проживають у якому районі, які смаки та пріоритети вони мають.

– Хто ваша аудиторія?

– Ми абсолютно інтернаціональний проект, й відкриваючи його 7 років тому, ми з самого початку розраховували на вхід у максимальну кількість сегментів. М’ясо їдять майже у всьому світі, за винятком невеликої кількості регіонів. Й навіть у Азії його споживають чимало. Наприклад, у нашому другому ресторані (La Meеr) більшість відвідувачів, що здивує вас, – індуси.

– Чи відвідують ваш ресторан місцеві жителі, так звані локали?

– Так, вони люблять м’ясо, тому часто відвідують заклад. Та спостерігається цікава тенденція – заходить, в основному, місцева молодь, яка навчалась у Європі, їм зрозуміло, що таке м’ясо у ступені прожарки rare / medium rare, а не підошва well done (сміється). Тут не прийнято споживати їжу із кров’ю, та червона рідина у м’ясі – це не кров, а м’ясний сік. Чим більш м’ясо пісне, тим помірнішою має бути його прожарка. Загалом, існує безліч нюансів.

Інколи ми кажемо: давайте ми приготуємо у найкращому вигляді, ви ж подивитесь та скуштуєте, і якщо вам не сподобається – ми переробимо.

Одна із наших цілей у цьому просторі – розповісти про культуру приготування й споживання м’яса. І ми успішно виконуємо поставлену мету.

– Розкажіть про канали комунікації, які ви використовуєте для реклами ваших закладів?

– Різноманітні. Наприклад, зараз освоюємо Tik-Tok, розписали стратегію розвитку на цілий рік, й будемо рухатись поступовими кроками. Необхідно постійно навчатись чомусь новому. Зараз це по-особливому важливо – усе відбувається на величезній швидкості, ніхто не може дозволити собі відставати від прогресу.

– Про команду. На даний момент у вас збереглась українська команда у повному складі, як і на початку?

– Від початку так і було, наш склад був на 100% українським, та з часом команда змінилась, особливо у перший локдаун багатьом довелося поїхати. Після другого відкриттями вже почали набирати міжнародну команду.

Варто зазначити, що наші співвітчизники не звикли працювати так, як заведено в Еміратах – у графіку 6/1 й з досить щільним завантаженням.

– Які співробітники найкращі, виходячи із особливостей національностей? Спробуймо припустити: хто ідеально підійшов би на певні позиції?

– Найбільш працьовитих національностей, на мою думку, не існує. Усі можуть працювати добре – це питання підбору кадрів та мотивації. Та, звичайно, у ресторанному бізнесі найкращими є турки. Мати турка офіціантом – мрія кожного ресторану, а ось філіпінці – навпаки, не підходять на цю роль. Вони ввічливі та ласкаві, проте не можуть правильно запропонувати гостю нові страви чи порадити щось підходяще. При цьому, як хостес, або ж для сервісного бізнесу, готелям – вони дуже пасують.

Українці непривітні, та на це ми теж звернули увагу. Щира посмішка – велика рідкість, підійти до гостя й невимушено та спокійно завести розмову для наших земляків – складно. Проте українці по-особливому творчі, й увесь наш ентертейнмент із України.

– І ще одне традиційне запитання: як ви вижили у локдаун?

– Було дуже складно, ми були змушені лишити персоналу у Дубаї тільки на проживання та харчування. У цей період виїхала майже уся українська команда, та ми не мали іншого виходу. Радує те, що встояли і продовжуємо приймати наших гостей у різних країнах та містах м’ясом найліпшого приготування!

– Павле, дякуємо вам за цікаву бесіду й бажаємо успіхів у вашому бізнесі!

Бесіду вела Ульяна Куликова, керівник навчальної платформи Profi Space.

Переклад українською Антон Бєлов.