21 Чер Надія Омельченко, волонтерська ініціатива “ІТ-Інтегратор”: Від кібербезпеки та системної інтеграції – до воєнного спорядження та зв’язку
Наша сьогоднішня гостя – Надія Омельченко, віце-президентка та засновниця волонтерської ініціативи компанії “ІТ-Інтегратор”. Жінка, яка розвиває рух жінок в IT, є амбасадором багатьох проєктів. Розпитали про те, яка її мотивація волонтерити, як поєднувати волонтервство й управління великою ІТ-компанією, та як шукати сили в нелегкі воєнні часи.
– Надіє, розкажи, як давно ти почала волонтерити і кому саме ти допомагаєш?
– До війни моєю особистою позицією було підтримувати рух жінок в IT, бути амбасадором проєктів, що підтримують гендерну рівність та допомагають жінкам досягати вищих щаблів в ТОП-менеджменті, тощо.
24 лютого пріоритети мирного життя тимчасово стали на паузу. Під звуки вибухів з усіма емоціями траси життя «Київ-Львів» (моя родина мешкала в с. Березівка, що по Житомирській трасі), відправляючи молодшу доньку за кордон, а рідних чоловіків до ЗСУ, життя ніби зупинилося. Щоб вийти з цього стану – волонтерство стале чи не єдиним вибором «сильної жінки». Мене підтримали абсолютно всі колеги нашої компанії.
Так народився наш великий волонтерський проект. Спочатку з офісу та складу у Львові, а після звільнення Києва – і з основного складу ми почали доставляти усе, що було необхідно військовим волонтерам для бойових частин та рятувальників.
– Багато хто активно включився в процес волонтерства саме з початку повномасштабного вторгнення росії. Якою була твоя особиста мотивація для того, щоб почати волонтерити?
– Мотивація – наближати перемогу.
Ми не маємо права нічого не робити для цього, адже втративши Україну, ми втратимо не просто щось матеріальне, на що працювали все своє життя – ми втратимо дім, кохання, усмішки рідних, потаємні куточки, де були щасливими, а можливо, і весь світ.
– Ти – керівник великої ІТ-компанії, яка у кризові часи потребує особливої уваги. Скажи, твоя волонтерська діяльність якимось чином вплинула на професійну діяльність?
– Це було б неправда, якби я сказала «ні». Звичайно, відчуваю значний вплив.
Зокрема, бачу більше світлих людей навкруг, намагаюся відпочивати кожну вільну хвилину, бо наступна доба-дві-три позапланово може виявитися абсолютно «пекельною», та вірю, що мої дії тут, у волонтерстві та на бізнес-фронті, допомагають наблизити нашу перемогу, коли знову зможу побачити своїх рідних, чоловіка та брата, що зараз в ЗСУ.
– Чому обрала саме той напрямок, в якому спеціалізуєшся нині?
– Ми не обирали, він сам нас обрав 🙂 Просто звернувся один військовий підрозділ, інший, і вже далі було без зупину – запити, збір допомоги, відвантаження, запити.
А ще нам було трошки легше почати допомагати саме військовим, адже в мирні часи ми спеціалізувалися саме на тих системах безпеки та технічного оснащення, які постійно необхідні їм зараз. Тож, щойно ми знайшли, як відновити наші логістичні ланцюжки, намагаємося повністю задовольняти кожен їх запит. А ще значно додали нових позицій, особливо щодо систем зв’язку.
– Хто твоя команда та як вона сформувалася? Скільки людей включені у вашу волонтерську ініціативу?
– В «ІТ-Інтегратор» поєднують роботу та волонтерську допомогу до 90% колективу. Байдужих нема. Навіть ті колеги, що вимушені були евакуюватися за кордон, активно включені в пошук гуманітарних вантажів для нашого волонтерського проєкту. Враховуючи, що до початку війни наша команда нараховувала до 400 співробітників, тож з такою підтримкою бути Wartime CEO мені сьогодні набагато легше.
– Хто до вас звертається чи ви самі шукаєте тих, кому потрібна допомога? Який механізм допомоги?
– Здебільшого, до нас звертаються представники військових підрозділів, рятувальників, ТРО, інші волонтери.
Ми оцінюємо, скільки коштів потрібно на закупівлю партії необхідного обладнання, їжі, медикаментів, спорядження, і якщо наших коштів недостатньо, звертаємося до інших компаній, клієнтів, партнерів, не тільки в Україні, але й у Європі. Готові партії допомоги доправляємо нашим транспортом по всій Україні.
– Можеш озвучити “масштаби” вашої допомоги на сьогодні?
– В цифрах, напевно, важко назвати такі масштаби. Зокрема й тому, що ми поставляємо безліч невеликих партій дуже строкатого переліку.
Нещодавно це були надувні човни, раніше автомобілі, в інші тижні – техніка, прилади нічного бачення, консерви, турнікети, медикаменти і навіть солодощі і ще багато-багато іншого.
Як це все об’єднати та виміряти?
Ми вимірюємо щирими усмішками та постами вдячності від наших «підопічних». Це, а ще – їх вцілілі життя та безпека – дорожче за будь-які мільйони.
– З якими складнощами зіштовхуєтесь? (якщо так) І як вирішуєте проблемні питання?
– На початку війни головними складнощами були юридичні питання, адже раніше ми ніколи не робили логістику великих партій безкоштовної допомоги, не перетинали з ними кордон, тощо.
Потім все налаштувалося завдяки партнерству з благодійним фондом.
На відміну від багатьох інших волонтерських проектів, у нас не було жодних проблем з якістю товарів чи техніки, що йдуть як гуманітарна допомога, або інших непорозумінь.
Всі партії передаються абсолютно прозоро, робимо невеличкі світлини, проте більше намагаємося не афішувати.
– Хто вам допомагає фінансово?
– Багато коштів та обладнання (коли це необхідно), ми отримуємо безпосередньо від компаній– наших постійних бізнес-партнерів.
Допомагають клієнти. Ця допомога надходить іноді настільки неочікувано, що ти просто не можеш повірити, наскільки чітко працює теорія «шести рукостискань» у всім набридлих сьогодні соціальних мережах.
Здається, тільки зараз ми по-справжньому почали використовувати цю «велику силу Фейсбуку» (та інших соцмереж) саме для того, для чого вона була створена – швидких та теплих комунікацій, підтримки і соціальної допомоги у важкі часи.
Звичайно, в хід йдуть і власні кошти, ресурси, все – заради перемоги. Не тільки я так роблю, більшість членів нашої команди допомагають не тільки як волонтери, але й збирають книжки для діток, інші речі для вимушених переселенців, перераховують кошти, коли є змога.
– Багато хто з тих людей, хто волонтерив, повернувся до робочих місць і не має вже такої можливості як раніше. Ти відчуваєш це? Як з цим справляється ваша ініціатива?
– Ми також нещодавно повернулися до нашого київського офісу. Працюємо майже у штатному порядку, коли нема повітряних тривог. Наша команда в інших регіонах України також працює у змішаному форматі – дистанційно, якщо знаходяться далеко від офісів, та офлайн на своїх робочих місцях, у кого є можливість.
Ні, не можу сказати, що зараз ми менше займаємося волонтерськими проєктами. Як і з самого початку війни – в першому пріоритеті обробляємо запити військових, силовиків, фронтових волонтерів, а вже потім працюємо з бізнесовими завданнями.
До речі, як і раніше завдання «економічного фронту» для нас під час воєнного стану жодним чином не відходять на задній план, адже наші клієнти – це великою мірою підприємства стратегічних галузей промисловості, і від їх стабільної роботи, яку забезпечують наші фахівці, рішення та обладнання, – також залежить життя й безпека мільйонів українців.
– Чим ви/ти безпосередньо мотивуєте людей, які залишаються в команді?
– В нас досить великий і «спрацьований» колектив. Попри те, що філії розміщені фактично по всій території України, майже жодного разу ми не втратили комунікацію з жодним зі своїх колег.
Як показало наше невеличке внутрішнє опитування, це була абсолютно правильна тактика: короткий ланцюжок спілкування між колегами і керівниками, в тому числі СЕО компанії – підтримує і мотивує нашу команду протистояти труднощам воєнного життя.
Як і раніше, рятує почуття гумору та спільні корпоративні та соціальні проекти, що не припинялися у нас навіть у найтемніші часи.
До речі, нещодавно наші чарівниці з департаменту по роботі з персоналом запустили новий, яскравий та сучасний, внутрішньо корпоративний проєкт KITI cares: war-work баланс.
Як він працює? Доєднуйтесь працювати з нами в команді – і ми розкриємо всі секрети 🙂
Як ми мотивуємо на волонтерство?
Цікаве питання… Ви знаєте, ми навмисно не мотивуємо.
Напевно, від самого початку до нас в команду приходять люди, що вже з нами «на одній хвилі», тож зараз переважна більшість нашого колективу – волонтери.
– Хто він – справжній волонтер і якими якостями має бути наділений?
– Не думаю, що можна сказати – цей волонтер справжній, а цей тільки наполовину.
Так само, як і в бізнесі, всі фахові люди – особливі в глибині своїх знань, так і в волонтерстві – важливі всі люди, що живуть необхідністю стояти на цьому фронті до кінця.
Хоча є одна річ, спільна для всіх волонтерів – невичерпна жага до життя.
Ця енергія заряджає і об’єднує. Це той самий випадок, коли один плюс один – дає навіть не одинадцять, а тисячу сто відсотків результату.
Тримайтеся своїх і тоді все буде Україна. Навіть якщо перед світанком здається, що це зовсім не так…
– Твої побажання нашим читачам.
– Звичайно, як і всі, сьогодні я бажаю перемоги та миру.
Діткам – ніколи в житті більше не чути жахи сирен і бомбардувань. Молодим людям – сонячних днів та втоми від професійних перемог, а не від зброї в руках. Нашим батькам – побачити нарешті ту сильну і квітучу Україну, до якої вони йшли все своє важке трудове життя.
Ми не знаємо, що буде завтра.
Але в наших силах – швидко міняти те завтра, яке не відповідає нашим життєвим цілям та мріям.
Залишаймося романтиками та працюємо на перемогу.
Світ належить сильним.
Інтерв’ю підготувала Ірина Чернявська, головний редактор Profi Space media