Побачити все та не збожеволіти: як пережити саму публічну у світі війну?


Які техніки використовувати, щоб не збожеволіти в прямому і переносному сенсі, і продовжувати бути адекватним, працездатним, корисним під час війни?


Як говориться в одному жарті:

– Наскільки ви стійкі до стресів?

– Маю український паспорт!

І в цьому жарті, звичайно, жарту зовсім немає. За останні майже 7 місяців війни ми всі дізналися про те, що таке стрес, біль, горе, розпач, ненависть і що таке наснага, гордість, радість, патріотизм. Шкала наших емоцій проявилася в крайніх точках. І це не завжди добре.

Наша психіка не звикла до таких гойдалок.

Ця війна – перша у світі, що показала весь свій жах у медіапросторі. Все своє огидне одкровення, вивернуте навиворіт, свою немислиму суть – жорстоку, потворну, моторошну.

Численні кадри, відео, репортажі – у відкритому доступі 24/7 у будь-якій точці світу. Від них не сховатися вдома, в гостях, у тилу, в еміграції. Ніхто ніколи не забуде Бучу, Ірпінь, Ізюм… Більше немає старої “норми” психологічного стану. Наше завдання знайти та побудувати нову.

Навіщо?

Щоб продовжувати життя, заради якого йде війна.

Які техніки використовувати, щоб не збожеволіти в прямому і переносному сенсі, і продовжувати бути адекватним, працездатним, корисним?

Фото: Behance

Ні негативу

Так, це складно, коли вкотре читаєш новини та хоче трощити, вбивати, ненавидіти. Це також наші емоції і від них відмовлятися не можна.

Однак жити лише цими почуттями неправильно. Щодня треба знаходити позитивні події, людей, мотивацію – за це і варто триматися, лише на цьому тримати фокус та акцент. Працювати та діяти заради майбутнього та заради конструктиву, незважаючи ні на що. Наприклад, заради своїх дітей, заради відбудови країни, заради прогресу людства або просто заради можливості спокійно випити чашку кави у своєму улюбленому кафе біля будинку і лягти спати, відключивши телефон і не закривши вікно.

Моя реальність

Це я. Я є. Це мої емоції. Я їх проживаю. Це моє тіло. Я відчуваю його. Це моє справжнє. Воно об’єктивне. Це події мого життя. Вони відбуваються. І я маю майбутнє. Воно не настане без мого сьогодення. Я впораюся.

Точка опори

Поки я конструктивний – я дію – я можу бути корисним – я можу щось змінити – я можу чимось допомогти. Я в стані депресії, апатії, дикого стресу – цілком марний. Така вона, наша мантра останнім часом.

І якщо є моральні сили – треба вставати та діяти, щодня робити щось, що наблизить нас до перемоги. А це може бути не лише волонтерство, донорство, спонсорство. Зберегти себе в стані адекватності, бути не тягарем, але опорою своїм рідним, близьким, колегам, друзям – теж складне завдання, з яким треба працювати!

Професіоналізм

Одна з моїх улюблених технік, адже навіть у моменти емоційного вигорання, професійні навички – це те останнє, що ми втрачаємо. Отже, це те, за що ми можемо і повинні триматися.

І нехай ваша професія не дає сьогодні тих результатів чи фінансів, як у мирний час – продовжуйте розвиватися, працювати, вивчати, заглиблюватись. Це не може бути марним заняттям, навіть у найзапекліші часи та точно допоможе вам з правильною та позитивною концентрацією. Адже немає війни, яка не закінчилася, немає професії, яка була б не важлива для світу!

Віра

У перемогу, у ЗСУ, у свою країну, у себе і в те, що якщо ми стоїмо на боці правди, справедливості, честі, совісті – ми не можемо програти цю війну!

З побажаннями зберегти у цей складний час себе, знайти свої точки опори, перемогти.

Уляна Кулікова, керівник проектів Profi

Приєднуйтесь до нашої спільноти в Facebook