11 Бер Альона Олейник, Oleynik design studio: Моя тактика – творчість кожного дня і без варіантів
Востаннє публічно (в контексті інтерв’ю) ми говорили з Альоною буквально за кілька місяців до війни, і тоді наші плани (зокрема, й спільні) були просто грандіозними. Тому особливо цікаво зробити ще одну рефлексію основних питань про моду, модний бізнес у приватному сегменті торік і нині.
– Альона, наше перше традиційне питання: де тебе застала війна і які були твої перші думки та дії?
– Війна застала вдома, в Києві. Перші думки були про сестер. Одна з моїх сестер у цей день була з семимісячною дитиною в лікарні. А друга – на роботі на нічній зміні. Обидві не в тих містах, де живуть. Для мене найважливішим було, щоб вони потрапили додому, або хоча б у безпечне місце, але я не знала, де тепер це безпечне місце. Все вирішилось дуже вчасно, завдяки друзям, підтримці та здоровому глузду.
Потім я довідалась інших рідних, хто де знаходиться і яка в них ситуація. Звичайно ж, ми усі були дуже налякані, але на щастя справлялись та підтримували один одного на відстані. Можливо, саме тому ми тримаємось досі, щось плануємо і навіть потроху реалізуємо плани.
Першу добу, між дзвінками рідним, я складала і розкладала рюкзак, це єдине що хоч трохи заспокоювало.
Я вирішила залишитись в Києві. Це було суто інтуїтивне рішення. Згодом я це рішення переглядала, і зупинилась на ньому ж. В мене були і є можливості поїхати на захід України та за кордон, запрошення були, але я лишилась в Києві.
І врешті решт я вдячна своїй інтуїції. У перші дні я також стала думати, чим ще можу бути корисна. І так згодом з’явились фронтові аптечки…
– Розкажи про це детальніше.
– На початку війни я лишилась з купою нереалізованої енергії та відчула, що хочу її реалізуватись саме в допомозі. Тому я звернулась з порадою до військового ветерана і мого Майстра кунг фу Фам Чунг Тханя, а він запропонував зайнятись саме підсумками для фронтових аптечок, тому що якісних завжди не вистачає.
Я була не як дизайнер, а спрацювала як конструктор і технолог, згодом запустила модель у виробництво. Я деконструювала дизайн, який створив Майстер Тхань (перший зразок він пошив вдома сам). Зробила всі технічні обміри та створила промислове лекало. Потім прошила ще один зразок вже за промисловим лекалом, потім Майстер Тхань вніс правки та ми зробили ще один зразок. У нас була маленька така лабораторія.
Майстер Тхань – унікальна людина, і мені пощастило, що він був на той час у Києві. Герой В’єтнаму, ветеран, офіцер елітних військ спецназу ВНА, спадкоємець сімейної школи східних бойових мистецтв “Чунг Нам Во Дао”, що веде свою історію з XIII століття. Крім того, в нього величезний військовий досвід, він пройшов 4 військових операції. Людина, з якою я маю честь бути знайома, людина з рідкісними на наш час людськими цінностями.
Для мене це була можливість зануритись у новий простір. В умовах війни знати більше про війну не завадить. Особливо є цінним коли цей досвід з перших вуст, а не зі ЗМІ. Крім того, я мала можливість бути корисною і водночас розв’язувати експериментальну задачу. Це зберігало мене і відволікало від дурних думок, а досвід і спокій Майстра Тханя вплинув на мене краще за антидепресанти із заспокійливими.
Ми продовжуємо цей проєкт, тепер крім наших волонтерів з медицини, завдяки Майстру долучилась і допомагає в’єтнамська спільнота. Завдяки такій спільній роботі наші бійці отримують якісні укомплектовані фронтові аптечки з наповненням за стандартами НАТО.
– Ми багато говоримо про український бізнес і як він переживає цю війну. Ти – власниця модного ательє та креативної студії, розкажи, будь ласка, які зміни тобі довелося зробити у своєму бізнесі?
– Всі фундаментальні зміни я почала робити ще до пандемії. Тому головна відмінність зараз – це максимально гнучкий графік і готовність постійно коригувати та змінювати плани.
Я давно вже поєдную фриланс з роботою в студії, працюю в різних, але суміжних напрямках як артдиректор, дизайнер, модельєр-конструктор і стиліст. Команду збираю під проєкт, коли це потрібно. Ми вже давно успішно працюємо в таких напрямках як розробка колекцій для брендів, робимо фешн шоу, артінсталяції та фотосети, створювали також фешн-відео. Тож я поступово продовжую розвивати свої напрямки, звісно, потрібно дуже багато часу, щоб все довести до ладу.
Але я радію що маю можливість, нехай дуже повільно, але розвивати їх.
Я майже не працюю в форматі ательє, давно почала згортати цей формат, хоча з нього починала. Тож майже вся швейна робота ведеться дистанційно через підрядників ще з початку 2020-го.
Багато разів у своєму житті я ризикувала заради своїх амбіцій, маю купу досвіду, як дуже яскравого і приємного, так і дуже тяжкого і неприємного. Найнеприємніше для мене в будь-яких кризах – це коли ти не можеш людям гарантувати стабільність.
Наразі в мене, як і в усіх нас, головна задача – вижити, перемогти, і продовжити рухатись в обраному напрямку, за будь-яких змін.
– Від чого тобі довелося відмовитися і що ти вирішила неодмінно залишити у своєму житті та бізнесі?
– Головне, від чого відмовилась, так це від будь-яких очікувань.
“Головне, що залишила – це звичка знаходити натхнення, саме ЗНАХОДИТИ, а не чекати”
Крізь морок і біль впускати світло всередину, впускати, генерувати і поширювати. Його багато, а коли шукаєш, то ще й усвідомлюєш, що його набагато більше, ніж тобі здавалось.
Також відмовилась від вимогливого ставлення до себе та людей у звичному форматі. Всі вимоги змінились. Потрібно постійно бути дуже чутливою до людей і діяти згідно з обставинами.
Мають бути цілі та плани як маяк і дисципліна як каркас, але дуже гнучкі.
Нам усім потрібно опановувати мистецтво балансувати між прірвами з обставин та емоцій, знаходячи ділянки можливостей і встигати отримувати задоволення від того, що живеш, і навіть трохи більше…
– Твоя остання колекція пронизана українськими мотивами. Розкажи детальніше, як та коли ти її створювала, що тебе надихнуло, які сенси покладено в основу нової колекції?
– З’явилась ця серія тому, що племінниця мого діда Петра з Тернопільської області дуже красиво вишиває хрестиком. Мене надихнула її робота, така кропітка, така надзвичайна для мене. І я вирішила використати її в новій колекції.
Дизайнер – це кріейтор, який навіть якщо спирається на традиційні речі, ретранслює нове бачення через свій світогляд, додаючи свої сенси. Я хотіла позитивного і милого дизайну, хотіла, щоб відчувалось задоволення від моїх речей.
Мені сподобалась історія #KissedbyUkraine і я дала їй життя. Чому саме так?
У мого роду як по лінії бабусі, так по лінії дідуся досить складна історія. Виживання і подолання десятками років. Розкулачення, голодомори, репресії…
Неймовірно складний життєвий досвід, але незламність і збережена серцевина. Та ще й неймовірно тонкий гумор. Мене це завжди вражало. І мабуть, це і надихнуло саме на таке рішення вишивок, трохи гумору нікому не завадить.
Творчість має надихати та наповнювати! Адже тільки натхненна і цілісна людина може створити достойне і приємне майбутнє.
Пам’ятати складний і жахливий досвід – не означає повторювати його. Але потрібно переварювати та транслювати в іншому сенсі.
В моєму світогляді розвиток – це те, що робить життя наповненим приємним і більш людяним, і без переосмислення це неможливо, а без позитивного мислення неможливо вийти в наповнення.
– Зараз модний бізнес України дуже впевнено виходить на світову арену: ми майже щодня чуємо, що вбрання наших українських дизайнерів приміряють найяскравіші зірки зі світу моди, політики, співаки. Чи маєш ти амбіції підкоряти зарубіжжя?
– О так, дуже приємно спостерігати успіхи наших дизайнерів по всьому світові. Такого масштабного інтересу ще не було, і я рада, бо в нас дуже багато талановитих дизайнерів, і світ має про це знати.
Особисто я точно маю намір і надалі творити та надихати, маю намір експериментувати. Маю намір розвивати дизайн-студію і продакшн з можливістю втілювати великі цікаві проєкти та шоу по всьому світу.
Мені було б цікаво творити для фентезі та фантастики. Я обожнюю створювати персонажів із вигаданих світів.
Також я хочу бачити свій бренд одягу ао2 по всьому світу. Не знаю, скільки в мене це займе часу, але я впевнена що все так і буде.
– Які ще є творчі плани? Що хочеться неодмінно втілити в життя саме зараз?
– Дуже хочу презентувати новий бренд Акатамі, для якого ми надавали комплекс послуг, від дизайну і впровадження у виробництво, до створення стилю і фотосету колекції для візуалізації в соцмережах.
Це не перша така робота, але вона цікава тим, що замовники робили свій бренд з нуля, без жодного досвіду у швейному виробництві. Саме тому звернулись до мене і ми разом пройшли весь шлях створення. Дуже приємні дівчата і крута ідея бренду. А якщо взяти до уваги умови війни, то ми усі майже герої.
Ще дуже чекаю, щоб запустили у виробництво сумки, які я розробляла для українського бренду Blank Note.
Дуже скоро планую написати про наш маленький продакшн Idea Zone і запросити на нову сторінку. Згодом презентую там нові фотосети в образах, та іміджеві для бренду тощо.
Є ще в планах проєкт артінсталяції та серії картин, але поки що вони чекають свого часу. Є ще плани, про які я поки що розповісти не можу.
Така моя тактика – творчість кожного дня і без варіантів!
– Ми розмовляли з тобою рік тому… Як ти змінилася за цей час, як на тебе вплинула війна в особистому аспекті?
– Трансформації, безумовно, відбувались, болючі, різні, та в результаті, я лишилась собою, тільки міцнішою, впевненою і дорослішою.
І для мене це досягнення, бо було безліч можливостей скотитись у мінус і надовго. Був момент, мені здавалось, що я розвалююсь на шматки та зникаю, але я не зникала. Я перебудовувалась, як і усі ми. Потрібно було себе перебрати, всі частини, та викинути зайве, тому що сил вистачало тільки на надважливе.
Можливо, я стала ще більш тонко відчувати людей.
“Найголовніше, що дуже чітко усвідомлюєш у ці часи, – що люди аж занадто смертні, і що ЦЕ може статись у будь-який момент. Саме тому немає ніяких “потім” і ніяких виключень для людяності в першу чергу”
Кожна людина в нашому житті – це відносини, які ми формуємо назавжди, і вони стають частиною нас назавжди, навіть якщо це була зустріч на дві хвилини. Ми складаємось з таких зустрічей, і особисто мені стало надважливо, з чого я складаюсь саме в цьому сенсі.
Швидше за все, я ще до кінця не усвідомлюю свої зміни.
– І ще одне наше традиційне питання, яке цікавить наших читачів – де береш мотивацію, щоб продовжувати креативити, працювати, жити?
– Де можу брати, там і беру. Тут не мотивація первинна, а навичка її знаходити та бачити на різний лад у різних ситуаціях. Це вже результат певного досвіду.
Пошук мотивації тепер для мене – теж як вид творчості. Адже творчість – це завжди певний вихід за кордони відомого та звичного. А ми усі дуже несподівано опинились за кордонами відомого.
Я дуже добре знаю, як складно себе витягати з емоційної ями, нічого приємного в цьому процесі немає, тому у будь-який спосіб намагаюсь в неї не потрапляти, а якщо вже потрапила, то якнайшвидше вилазити.
Іноді крім уповільнення дихання і молитви нічого не спасало. Іноді дисципліна врятовувала, а іноді руйнувала. Треба чіплятись за будь-який позитивний момент і вилазити, а методи не мають значення. Треба жити та будувати своє життя натхненно, ніхто цього за нас не зробить. А з очікувань, з болю та розпачі, з гніву та помсти, чи з критики нічого не збудуєш, це руйнівні енергії по своїй суті. Їх багато тепер, на жаль, але, крім нас ніхто це не замінить на конструктив.
Нам руйнувати старе, нам прибирати уламки минулого життя і нам же будувати нове. Бажаний нами світ сам себе не побудує, нічого з того, що ми бажаємо, саме по собі не з’явиться у житті. Наша доля – в наших руках – і делегувати її нікому та й не варто.
Це головні речі, що треба усвідомити. Тоді й питання самомотивації вирішується дуже швидко.
Інтерв‘ю підготувала Уляна Куликова, керівник проєктів Profi