31 Бер Сергій Дідковський, PR-стратег: росія та совок — це не тільки військова загроза. Це спотворене мислення, де виживає той, хто бреше і краде
Сергій Дідковський – відомий піар-стратег – працює переважно з інноваційними та інвестиційними компаніями. Розробляє та впроваджує стратегії розвитку бізнеса. Серед клієнтів: GR Capital, Task Force, Укрінком. Як технолог і копірайтер брав участь у виборах президента України, виборах до Київради та Верховної Ради України у різних роках.
Разом з Сергієм ми мали починати один великий проект в сфері ресторанного бізнесу, але сталася війна. А от бажання співпраці залишилося, тоже поки що вирішили поговорити про український бізнес та його подальші перспективи, з надією, що одного дня неодмінно ще повернемося до планів вже в новій країні.
– Сергію, наше перше, незмінне вже рік запитання: де тебе застала війна, твої перші дії, думки, емоції?
– Про повномасштабний наступ я дізнався 23 лютого, перебуваючи у Львові. Мав повертатись до Києва літаком, але після отримання інформації про війну купив квитки на потяг на 24. Їхав десь 15 годин зі Львова до Києва у напівпорожньому вагоні. Якихось незвичних думок у мене не було. Вирішував нагальні питання з логістикою.
Але впевненість у перемозі була весь час. Бо я довгий час для себе вивчав соціологію та економіку росії. Дослідження, аналітику. І не розумів, яким чином вони будуть воювати? Вб‘ють багато людей та тварин, будуть грабувати, винищувати економіку, руйнувати будинки. Але перемогти точно не зможуть.
Вони перемагали або коли в червоній армії було багато українців та США надавали лендліз під час другої світової, або у війнах з маленькими країнима.
Єдине виключення — це захоплення УНР після розпаду імперії, але для того і політичні причини були. Чвари в середовищі тогочасної української влади та ослаблена першою світовою Європа допомогли.
В іншому — росія сама по собі ніколи не перемагала. Подивіться на історію російсько-турецьких війн.
– Ти людина з аналітичним складом розуму і завжди глибоко копаєш, вивчаєш різні джерела, чи було тобі зрозуміло на початку лютого 2022 року, що ми стоїмо на порозі повномасштабної війни?
– Я вважав, що війна буде, але не повномасштабна. Що будуть бої на півдні та на сході. А накопичення російських військ в Білорусі — це відволікаючі маневри, які змусять Україну тримати чималу кількість військ на північних кордонах.
Під час білоруських протестів, коли лукашенко самопроголосив себе президентом білорусі, я думав, що найближчим часом буде щось страшне, але не думав, що у росіян вистачить мізків на повномасштабну наземну війну проти України.
Бо вся аналітика, всі дані були проти цього. У них невисока підтримка в Україні, всі російські вожді мають гроші та активи за кордоном, їх казна не бездонна.
– Розкажи як тобі довелося (чи ні) перебудовувати роботу своєї ПР-агенції, що прибрати з послуг, що додати, на чому концентруватися?
– Було чимало проектів, так чи інакше, пов‘язаних з нерухомістю. Всі заморожені. Аналогічно — ресторани.
Наразі я фокусуюсь виключно на компаніях, які можуть масштабуватись на ринки ЄС, США, Великобританії, мають експортний потенціал, інноваційні.
Концептуально нічого не змінилось. Як і раніше я займаюсь стратегіями, лоббі з фокусом на інвестиціях, банках, продуктах харчування.
Додалось декілька дуже цікавих клієнтів. Наприклад, лінгвістична компанія Task Force. Неочевидний, але дуже перспективний бізнес.
– Ти дуже багато розповідаєш про реалії українського малого бізнесу, якщо спитати спочатку загалом твою думку: чи переживе малий бізнес в Україні цю війну? І які напрямки здаються тобі більш стійкими до економічних складностей, що склалися, а які більш чутливі?
– Малий бізнес в Україні почав зростати після 2014 року. Бо впала гривня, імпорт став дорогий. Потрібно його замінити українськими товарами. На полицях з‘явився наш сир, алкоголь, соус, шоколад і т.д.
Але всі ці виробництва існують або на власні гроші, або на приватні інвестиції. В Україні для МСБ немає дешевих та довгих кредитів, немає системних інвестицій.
Ті, хто переживуть, знайдуть гроші та покупців на ринках ЄС, США та Великобританії. Якщо працювати виключно на внутрішньому українському ринку, то вам можна ставити пам‘ятник та давати велику медаль за цей подвиг.
– Також хотілося б почути про бізнеси, які стартували за останній рік та мають перспективне майбутнє, в твоєму розумінні. Є в тебе якісь цікави кейси?
– Це всі бізнеси, які пов‘язані з масовими продуктами харчування, алкоголем, штучним інтелектом, альтернативною енергетикою, сервіси та предмети для дому.
З одного боку — це товари та послуги для повсякденного життя, де можна конкурувати за швидкі гроші та масштабуватись. З іншого — технологічні рішення, які є актуальними зараз.
– Як ти думаєш, чи готовий український бізнес виходити на європростори, якщо так, як це зробити, якщо ні – чому?
– Він вже виходить. Нова пошта, Розетка, Task Force, Liki 24. Всі вони є в Польщі, хтось планує Німеччину, країни Балтії, Румунію. Посуд та декор YAKUSH наразі продається в Швейцарії, Німеччині, Іспанії, Франції, Люксембурзі.
Ресторани від українських шефів відкриваються в Лондоні, Португалії, Польщі.
Буде ще більше. Бо є ніші, де українські компанії займуть свою нішу. Сервіс, продукти харчування, дизайн та декор, ІТ-продукти.
Український венчурний капітал давно глобальний завдяки інвесткомпанії GR Capital, яка вкладає гроші в інноваційні компанії в ЄС.
– Багато моїх знайомих бізнесменів з Румунії, Болгарії, країн Балтії не дуже позитивно відгукувалися про вхід в Єврозону, саме щодо впливу цієї важливої політичної події на малий і середній бізнес у їхніх країнах. Ми ж так сильно туди прагнемо, яка твоя думка щодо нашої євроінтеграції?
– Це єдиний шанс для України стати повноцінною частиною цивілізації. Принести до нас європейське законодавство, отримати нові ринки збуту, захищати права людини тощо.
Звичайно, що є люди, які чимось незадоволені. Є такі, які сумують за совком.
Як мінімум, держава має відчепитись від підприємців і зрозуміти, що платники податків наповнюють бюджет. Це не ефемерні гроші, які падають з неба
– Яка допомога від держави необхідна зараз бізнесу в Україні і як цього можна досягти? Що потрібно робити підприємцям, в які двері стукати, що робити щоб їх почули?
– Як мінімум, держава має відчепитись від підприємців і зрозуміти, що платники податків наповнюють бюджет. Це не ефемерні гроші, які падають з неба. Це конкретні люди обмінюють свій час та експертизу на життя в Україні. Обмінюють у формі податків.
Потрібен суверенний фонд, як у Норвегії, Японії. Він має інвестувати гроші у МСБ та стратегічно важливі підприємства (військові, автомобільні, ІТ). З одного боку — підняти ренту на видобуток сировини, з іншого — з цих грошей інвестувати в бізнес, який створює додану вартість — сир, SaaS, автобуси, одяг тощо.
Бо росія та совок — це не тільки військова загроза. Це спотворене мислення, де виживає той, хто бреше і краде.
– Чи вивчав ти приклади відновлення економік після сучасних воєн у різних країнах, чи є якісь цікаві приклади для нас (план Маршалла, про який мало хто обізнаний повною мірою, до уваги не беремо)?
– Повоєнна Європа (маю на увазі другу світову) відновлювалась на гроші США та на бажанні імплементувати актуальні на той час технології та сенси в життя. Автомобілі, промислове обладнання, комп‘ютери, права та свободи людини, наука та культура. Тобто — крім грошей від США (кредити та інвестиції) нічого екстраординарного вони не робили. Йшли нормальний еволюційним шляхом, якщо не вдаватись в тонкощі кожної зі сфер.
От приклад.
Емансипація дозволила жінкам ходити на роботу. Робочих рук стало більше. Бізнес розвивався і екстенсивно, й інтенсивно. Виникали нові потреби у створенні побутової техніки, розвитку сфери розваг, їжі, всіляких сервісів.
Але марно сподіватись, що все вирішують тільки гроші.
Корупція, професійна недбалість чиновників — це дві причини, які нам заважають зростати. І до війни, і після війни це буде.
– Останнє питання: що робити кожному підприємцю в Україні сьогодні і зараз, щоби залишитися на плаву і почати своє швидке відновлення після закінчення війни?
– Працювати, навчатись і не бути малоросами.
Інтерв’ю підготувала Уляна Кулікова, керівник проєктів Profi