Сьогодні у нас в гостях наш дуже давній товариш – Євген Іхельзон. Він сам називає себе гуманістом з нюансами, мандрівником та є співвласником відомої в Україні (та не тільки) тревел-агенції My Name is Travel. Поспілкувались на тему туризму в умовах війни, особистих трансформацій, а також планів на майбутнє.
– Євгене, розкажи, будь ласка, де застав тебе початок повномасштабної війни, де ти мешкаєш зараз?
– Якщо не бути багатослівним, то війна застала мене в Туреччині, коли я повертався з туру. Потім певний час я жив и Ірландії. Зараз я мешкаю в Берліні.
– Звісно фокус нашой уваги в інтерв’ю буде присвячено твоєму бізнесу. Пам’ятаю наші зідзвони на початку повномасштабної війни, фрустрацію, непорозуміння майбутнього тощо. Що допомогло тобі з цим всім впоратись?
– Якщо чесно, мені нічого не допомогло. Все те, що було на початку війни, лишилося і зараз. Відчуття, як ніби не було цих двох років, ніби не подорослішав ні на рік. Ті самі опції, що і були два роки тому.
“Зараз я просто взяв себе в руки і намагаюся працювати далі”
– Як, коли, чому та при яких обставинах прийшла думка продовжити проводити туристичні подорожі? Чи не було лячно взагалі піднімати цю тему в буремні часи, бо “не на часі” був девізом для багатьох із нас. Коли відбулася перша подорож від початку повномасштабної війни?
– Мене ця думка не полишала ні на мить, просто шок від перших місяців початку повномасштабної війни був настільки великий, що перші шість місяців я був в стані, в якому важко працювати.
Навіть почав шукати якусь високооплачувану роботу в Ірландії, але вчасно схаменувся. Думаю, чого це я? Війна також зробила нам великі борги перед клієнтами, котрі не змогли поїхати в подорожі, які вже купили, це велика сума, за яку я відповідальний, більше ніхто.
Я не розумію, що таке “не на часі”: ресторани працюють, люди відпочивають на пляжах в Одесі та в Карпатах. То чому те, що ми робимо, “не на часі”? Звичайно, заборона на виїзд чоловіків і загальна ситуація, м’яко кажучи, не сприяють веденню тревел-бізнесу. Але наша задача – вижити, дожити до дня Перемоги, зберегти колектив, зберегти компанію, зберегти ідею.
Вже в жовтні 2022 року я поїхав з групою в Узбекистан, це було для мене полегшення, що ми можемо працювати, що життя є, і для клієнтів – радість. Далі були Філіппіни, Мексика, Кенія, стали знов працювати наші турлідери, зараз, в червні 2024, ми маємо певні об’єми роботи, які дозволяють нам жити.
– Напевно ставити питання про те, чи змінився бізнес під час повномасштабної війни немає сенсу, бо змінилось усе. Але дуже цікаво почути: що було найбільш чутливим та негативним, а що навпаки змінилось в позитивну сторону?
– Оскільки наші клієнти в основному – українці, які живуть в Україні та за кордоном, змінилося багато. Збільшилися вимоги до сервісу, хоча це неочікувано, клієнти стали дуже важкі у спілкуванні, збільшилася недовіра, напевно, так завжди буває, коли знов стали превалювати цінності виживання.
Я поки не помічаю, що наші клієнти стали мати менше грошей, але працювати за ці гроші зараз потрібно більше, кожна продаж – це важкі переговори, особливо з новими клієнтами.
У подорожах, навпаки, все проходить краще, особливо, коли люди за 2-3 дні звикають до нових обставин. Всі хочуть змін, нових вражень, як в останній раз.
“Позитивне – ми освоюємо ринок зарубіжних українців та суміжні англомовні ринки. Я точно знаю, що наші подорожі – конкурентоздатні в світі пригод. Я став більше пишатися нашими турлідерами та нашими маршрутами. Ми – резистентні, ми експерти, ми покращуємо свої знання в країнах, де працюємо”
– Чи вдалось вам зберегти команду? Як зараз “виглядає” ваша агенція?
– Команду вдалося зберегти частково. Наприклад, ми втратили весь відділ продажів, всі знайшли собі кращу високооплачувану роботу в Ірландії та Великобританії. Я щасливий, що ми підготували такі кадри для світових агенцій пригод. Я також легко знайшов би собі роботу в таких компаніях за кордоном, якби хотів.
Ми змінили також смм-менеджера, але всі турлідери лишилися працювати, крім тих, хто воює або залишився в Україні. Оскільки в нас є групи, є поїздки, люди залишаються з нами і це дуже добре.
– Які найпотужніші виклики та бачиш зараз перед собою, як перед керівником? Чому новому вчишся? Які трансформації долаєш сам?
– Головна проблема – це продажі. Достукатися до клієнта за допомогою реклами, маркетингу, пробудження клієнтської бази. Розказати, що от ми, ми працюємо, ми даруємо щастя відкриттів, спокій світанків, смаки Азії та Америки. Тому весь фокус на лідогенерації, отримання більшого ефекту від контактів, які ми вже маємо.
Це неймовірно важко на тому ринку, де ми працюємо, де війна, щоденні втрати, горе.
Я майже щодня вмовляю себе не думати про те, щоб все кинути і змінити сферу діяльності, це і є мій шлях сьогодні. Знаходити сенс в діяльності, якою ми займаємося понад 15 років, заради команди, заради емоцій, які ми даруємо людям.
– Як би ти характеризував людей, котрі відправляються з тобою в пригоди?
– Наша аудиторія сьогодні – це жінки у віці 35-55 років, але це вимушено, звичайно ж. Дуже багато людей приходить до нас зі звичайного туризму, та не мають досвіду групових подорожей, подорожей пригодницького характеру. Але майже всі в захваті від наших подорожей.
Хочу зауважити, що ми не пропонуємо маршрути виживання, але наші подорожі завжди максимально активні, включають масу місць, які ми відвідуємо за тиждень-два. Кому підходить такий формат, залишаються з нами і далі.
– Розкажи нам про ваші актуальні подорожі на літо/осінь 2024?
– У нас є маршрути в місця, які ніхто в світі не пропонує. Наприклад, в кінці липня ми їдемо в Колумбію, і цей наш маршрут дуже відрізняється від того, що пропонують інші.
Потім Коста-Рика – це просто незабутня подорож, де будуть вулкани, водоспади, дикі джунглі, пляжі.
Також у цьому році заплановані: Корея, Японія, Перу/Болівія, Намібія, Пакистан, Саудівська Аравія та Індія.
– Які твої плани на майбутнє? Нові країни, маршрути? Можливо, і нові проєкти?
– Ми зараз не маємо можливостей для розвитку, це могли б бути інвестиції, але навряд чи ця сфера когось може привабити в цей час. Нові країни – завжди, в 2025 р. це може бути Бангладеш, Ефіопія, Сенегал, Аргентина, Уганда.
– Де ти знаходиш мотивацію? Та що б ти побажав нашим читачам, щоб тримати себе у фізичній, а головне – емоційній формі?
– Ніколи не кидайте те, що любите робити. Ні заради грошей, ні заради чогось ще. Щоб не думали ваші родичі, друзі, якщо ви знаходите щастя в своїй роботі, не кидайте її. Мені пощастило, що захоплення життя ми змогли перетворити на бізнес. Я пам’ятаю найкращі часи і знаю, що вони ще будуть. Я завжди намагаюся займатися спортом, багато ходити, готувати їжу для себе та близьких, це мене тримає в відносній емоційній стабільності. Зрозуміло, що я не можу ігнорувати новини, страждання та смерть, ми маємо все це пережити, завжди пам’ятати, що скоїла росія та її божевільний лідер. Всі негативні емоції є також цінними, не варто відвертатися від болю.
Інтерв’ю підготувала Уляна Кулікова, керівник проєктів Profi