Нещодавно мене, як і багатьох інших, глибоко вразила історія Юрія Гульчука, який повернувся з російського полону. Його перші слова після тривалого мовчання були про жорстокість людей. Ця тема мене хвилює вже давно. На лекціях з емоційного менеджменту я часто говорила про те, що не можна боятися чи відсторонюватися від негативних емоцій і від усього поганого загалом.
Ми звикли до думки, що добро завжди перемагає зло. Проте останні роки показали, наскільки це спрощене уявлення віддалене від реальності. Масова культура з її легковажними сюжетами інфантилізувала наше сприйняття світу. Як суспільство ми були розбещені наративами, де зло завжди програє.
Але зло — це не просто персонажі з книг чи фільмів, це реальна частина нашого світу. Воно багатолике, глибоке і, що найважливіше, не зникає саме по собі. Зло проявляється в жорстокості, несправедливості, війнах, політичних репресіях, а також у більш буденних формах — аб’юзі, газлайтингу, емоційному насильстві. Признаючи лише перемогу добра, ми наївно закриваємо очі на те, що зло щодня присутнє серед нас. Ми звикли думати, що достатньо просто бути хорошою людиною, і зло зникне. Але реальність виявилася складнішою.
Світ останні десятиліття будувався на ідеї постійного прогресу, що люди й людство стають лише кращими. Проте цей оптимізм не підкріплюється реальними діями чи світовою відповідальністю. У школі нас не вчили, що зло — це невід’ємна частина людської природи. Нас не вчили битися, захищатися, наносити й утримувати удар. Нас навчали «рожевим шмарклям» і ненасильницькій комунікації, яка, безперечно, важлива, але, мабуть, повинна поєднуватися з навичками насильницької протидії.
Фото: Behance/Anna Makeyeva
Ані українська, ані європейська системи освіти (принаймні ті, з якими я знайома) не готують нас до реальності. Ми вивчаємо трактати про демократію, права людини, гуманізм, але не отримуємо інструментів для боротьби зі злом. Спогади про Голодомор, репресії або масові вбивства сприймаються як далекі події з підручників історії. Ми звикли до поверхневих дискусій про справедливість та людяність, уникаючи глибоких розмов про те, що зло — це не абстрактне явище, а частина людської природи.
Цей брак підготовки створює ситуацію, коли ми не готові вчасно розпізнати зло і дати йому відсіч, коли стикаємося з ним в реальному житті.
А тепер постає ключове питання: що з цим робити?
Нам варто звернути увагу на існуючі світові приклади. Перше, що приходить на думку — Ізраїль із його системою життя та виховання. Чому ізраїльтяни менш інфантильні? В першу чергу, їхнє оточення та реальність змушують їх бути готовими до будь-якого розвитку подій. Вони розуміють, що світ небезпечний, і це вимагає певної зрілості. Виховання в умовах постійної загрози та конфлікту загартовує емоційно і вчить тому, що доброта не завжди перемагає, а зло потрібно активно придушувати.
Ізраїль і його спецслужби, зокрема Моссад, відомі тим, що готують своїх фахівців не лише фізично, але й емоційно. Офіцери та агенти вчаться витримувати психологічний тиск і залишатися стійкими перед жорстокою реальністю. Ймовірно (це лише моє припущення), нам слід брати приклад з ізраїльтян: дорослішання та усвідомлення реальних загроз допомагає стати сильнішими й ефективнішими у захисті своїх інтересів та інтересів суспільства.
Щоб дорослішати, суспільство має розвивати критичне мислення, здатність до самоаналізу та вміння захищатися і атакувати. Кожен із нас повинен докладати активних зусиль у цьому напрямку. Важливо розуміти, що жодна прогулянка чи позитивні афірмації не зможуть усунути противника. Нам потрібно вчити себе та наших дітей справлятися з реаліями, щоб бути готовими протистояти, не зламавшись.
І, звісно, нам завжди допоможе матчастина. Ось кілька книг, які піднімають тему боротьби зі злом та дорослішання через усвідомлення реальності:
- «1984» Джорджа Орвелла — антиутопія, в якій люди живуть під постійним контролем держави. Глибока думка про те, що зло присутнє в суспільстві, але багато хто закриває на це очі. Дорослішання полягає в прийнятті жорсткої правди.
- «Повелитель мух» Вільяма Голдінга — досліджує природу людської жорстокості. Ілюзії про цивілізацію руйнуються, коли діти на острові демонструють свою тваринну сутність.
- «Світло в серпні» Вільяма Фолкнера — книга, в якій порушується тема зла та насильства, і герої змушені стикатися з жорстокою реальністю, втрачаючи ілюзії про легку перемогу над злом.
Ці твори наголошують на важливості психологічної та моральної зрілості, необхідної для усвідомлення загроз і складнощів світу.
Час відмовитися від інфантильних очікувань. Скажете, це жорстко? Можливо. Але саме такі усвідомлення прийшли до мене на майже тисячний день несправедливої, нелогічної та жахливої війни.
Уляна Кулікова, лідерка проектів Profi, координатор українських біженців в Німеччині