04 Кві Луганщина, якої більш немає

Я виросла у маленькому місті на Луганщині, місті, якого вже не існує. Тобто, формально воно ще є на карті, але майже з самого початку війни цей край окупований, а саме місто — велика руїна. Місто, що колись мало свої затишні вулиці, двори, райони, яке мало своє населення, своє життя – знищено. Його зруйнувала росія.

Що ж я відчуваю, як людина, яка зростала і закінчила школу в цьому місті, їздила з батьками на дачу і до озера, ходила в гості до маминих подруг і своїх друзів, відвідувала школу та закінчила свою першу вищу, яка там згодом поховала обох батьків?

Чесно кажучи — нічого. Окрім фонового жахливого відчуття щодо всієї руйнації, яку ми зазнали від початку повномасштабного вторгнення.

Але поминки за своїм містом я не справляла. Ба більше, мені досі ніяково промовляти його назву. Переїхавши звідти у свою першу еміграцію ще юною студенткою, я ніби зреклася цього міста. Забула і відпустила та ніколи туди не поверталась. Так, є приємні спогади дитинства, але пов’язані вони з людьми, з рідними, з друзями, з деякими спілкуємось і досі – але не з містом, не з регіоном. Ті, хто жив на Донбасі в 90-ті, зрозуміють: бідність, беззаконня, корупція й нав’язлива російська культурна експансія з присмаком радянщини. 

Ця розповідь ніколи б не з’явилася, якби не один несподіваний флешбек. 

Декілька тижнів тому мені написала луганчанка Олександра Лященко, яка хоче зібрати тисячу відомих і небайдужих людей з нашого регіону, щоб нагадати світу: Луганщина — це Україна, це край, який ми ще сподіваємось повернути і це земля дала світові талановитих людей та справжніх героїв, яких не можна забути. 

“На 11-му році сучасної війни росії проти України з’явилося відчуття того, що Луганськ, Луганщина, луганчани почали “зникати з радарів”, тож мета мого проекту – нагадати самим собі, співвітчизникам і, звісно, зарубіжним друзям, що ми є, що саме з грубого порушення росією кордонів Луганщини почалася ця війна!”

Ця ідея зачепила й мене. Я почала глибше занурюватися в тему “малої Батьківщини”.

Тож, поговоримо про це?

Луганщина як символ боротьби та відваги

До свого сорому я вже забула про дуже надихаючий і такій потрібний нам зараз приклад дійсного геройства нашого народу. Я зараз звичайно про захист Луганського аеропорту 2014 року. 

Протягом 146 днів українські десантники тримали оборону цього стратегічного об’єкта, попри повне оточення.

З квітня 2014 року українські військові захищали аеропорт без жодного наземного зв’язку, зіткнувшись з величезною перевагою російських військ. У липні вдалося прорвати блокаду, але вже в серпні аеропорт знову потрапив в оточення. І тільки в ніч на 1 вересня 2014 року, після майже пів року героїчної оборони, українські захисники покинули руїни аеропорту. 

Але це не просто військова подія, це символ. Це пряме посилання на дух української боротьби.

Луганщина як край талановитих особистостей

Луганщина — це не лише територія, що пережила важкі та дуже важкі часи. Це край, який подарував Україні безліч видатних особистостей.

Антон Птушкін — український телеведучий, мандрівник і блогер, народився 1984 року в Луганську, Україна. Він здобув популярність завдяки своїм програмам про подорожі на YouTube і як ведучий телепроєкту «Орел і Решка». Його відео вирізняються професійною зйомкою, теплим гумором і цікавими історіями про культуру та життя різних країн, що зробило його одним із найвідоміших українських тревел-блогерів. 

Сергій Жадан — сучасний український поет та письменник, коріння якого також з Луганщини. На сьогодні немає жодної людини в Україні яка не знає – Жадан – це голос нашого покоління. Ще до війни він піднімав важливі для українського суспільство питання. А після війни став взагалі рупором справедливості. 

Анатолій Мокроусов — видатний фізик у галузі оптики, активно працює над новими технологіями, що знаходять застосування в медичних дослідженнях і інформаційних технологіях. Його досягнення допомагають прокладати шлях для нових відкриттів у науці.

Любов Якимчук  — українська поетеса, журналістка та сценаристка. Її творчість глибоко відображає теми війни, особливо події на сході України. Найбільш відома своєю збіркою «Абрикоси Донбасу», що здобула визнання як в Україні, так і за кордоном.

І це тільки самі голосні імена регіону. 

Луганщина — це не лише географічний термін, це шматочок душі кожного з нас, хто там виростав. А спогади про цей край – це нагадування про те, що війна забрала в нас. І водночас — про те, що вона не зможе забрати ніколи: нашу пам’ять, нашу любов, таланти людей, які живуть зараз по світу.

І ось тепер, коли я знов читаю слова луганчанки, яка намагається зібрати ініціативних людей, щоб відновити пам’ять про наш край, в мені спалахує щось тепле. Бо це спроба повернути голос Луганщини.

Луганщини, якої більше немає. 

П.с. А росла я, до речі, в місті під назвою Рубіжне. Тож це моя мала Батьківщина.

Кулікова Уляна, лідерка проектів у Profi, волонтерка, спікерка та колумністка численних українських видань. Експертка у сфері маркетингу та менеджменту. Уляна вже багато років поєднує професійні досягнення з громадською діяльністю, активно підтримуючи українську спільноту, емігрантські ком’юніті та розвиток нових ініціатив.

Джерело: NV.ua