Сьогоднішня наша гостя – сертифікований IPS коуч із вищою психологічною освітою, випускниця International Erickson Coaching University, фіналістка Top-10 Mrs. Globe, Woman of Empowerment Globe, головна редакторка Feminine Boss Magazine та лідерка Feminine Boss у Греції. Говоримо про життя до і після початку повномасштабної війни, життєві уроки та мотивацію рухатись далі.
– Що для тебе було найсильнішим уроком у житті з початком повномасштабного вторгнення?
– Найсильніший урок – це розуміння того, що твоє життя може змінитися за одну хвилину. Це не абстрактний вислів, це день, який я пам’ятаю кожною клітинкою свого тіла.
Ранок 24 лютого. Вночі мені наснився сон, що почалася війна: танки, вибухи, страх. І я прокинулась від сильного серцебиття та справжнього вибуху. Не могла зрозуміти, чи це сон, чи реальність…
Виглянувши у вікно, я побачила, як люди в халатах з дітьми та тваринами вибігають на вулицю й тікають до машин. Не могла повірити своїм очам…
Тоді я схопила документи, зібрала сина, залишила тварин друзям – і ми поїхали. Додому ми вже не повернулися. Виїхали буквально з рюкзаком, у спортивному костюмі, без впевненості в завтрашньому дні.
І цей день навчив мене: справжня безпека – тільки всередині тебе.
Відтоді я працюю за стратегічним принципом: забезпечити мінімальну операційну автономність (документи, фінансова «подушка», контакти), але перш за все – розвивати внутрішні навички стабілізації: ранкова рутина, тілесні практики, швидке прийняття рішень.
Війна навчила мене відмовитись від очікувань, але не від бажань та цілей!
– Чому ти обрала саме Грецію? Чи було рішення покинути Україну складним?
– Спочатку ми виїхали до Молдови, аби перечекати кілька тижнів. Але коли стало очевидно, що війна затягнеться, довелося шукати інше місце. Я обрала Грецію, бо вже знала цю країну з 2018 року, коли жила тут у шлюбі.
Греція приваблює мене своїм теплим кліматом, багатою історією та відчуттям вічності. Я завжди захоплювалася філософією Стародавньої Греції, і можливість гуляти по Афінах, відчувати дух Платона та Сократа, для мене неоціненна. Такі місця як Дельфи, Метеори – це джерела натхнення та глибоких роздумів.
До того ж тут жив батько мого сина, і я розуміла що вони можуть частіше спілкуватися, що дуже важливо для хлопчика.
Але це рішення далося нелегко. Виїжджати з рідної країни я не хотіла, і робила це заради сина. Зараз, приїжджаючи додому, кожного разу мене розриває зсередини те, що вже збудувала за ці роки в Греції та мій дім, де навіть коли літають шахеди, я відчуваю себе своєю, в своєму домі!
Але стратегічно – це був правильний вибір: тут я змогла поступово відбудувати роботу, створити мережу і дати синові стабільний простір для зростання.
“Складність зробила вибір прозорим: це була інвестиція в майбутнє, а не втеча”.
– Як еміграція змінила твоє сприйняття світу та самої себе?
– Еміграція зруйнувала ілюзії, але не зламала мене. Я перестала вірити у всезагальну доброту світу – і замість цього навчилася розпізнавати реальні ресурси: людей, системи, можливості, які можна побудувати руками. Тепер я дивлюся на світ як на поле, де потрібно діяти стратегічно: створювати мережі, конвертувати досвід у продукт, будувати екосистеми підтримки.
Я втратила свої старі ілюзії, але водночас знайшла нову основу. У Греції мені нічого не дали, крім права перебувати тут. Але я дуже вдячна за це! Я знала, що зможу, тому що в мене немає іншого вибору! Саме це змусило мене відкрити в собі ресурс, який до того, мабуть, чекав на свій час.
Тепер я знаю: де б я не опинилася, я зможу побудувати достойне життя. Це відчуття внутрішньої свободи, опори і сили неможливо купити чи передати – воно народжується і формується тільки зсередини. Психологічно це означало трансформацію: з очікувача допомоги – у творця допомоги. Я стала менш наївною й більш цілеспрямованою: знаю, які процеси запускаю першими (юридичні питання, фінансова база, локальні контакти) і як через роботу будувати сенс. Це дало мені базу для однієї з найважливіших речей – внутрішньої автономії: тепер я будую життя з позиції що все може змінитись і повинна бути готова та в будь-який час мати план Β, С…
– З якими викликами ти стикалася в Афінах?
– Найскладнішим було відчуття втрати всього, що було раніше: оточення, бізнес, друзі, спокійне життя сина, стабільність. Це була повна відсутність стабільності! До цього додалися мовний бар’єр, культурні відмінності, пошук житла та фінансові виклики. Але все це загартувало мене. Я зрозуміла: чужа країна може стати твоєю, якщо ти готова вкладати в неї свою енергію. Я завжди мріяла підкорити світ, тож, здається, настав час!
Але все ускладнилося, коли захворіла мама. Я опинилась розірваною між двома світами – Україною та Грецією, між турботою про сина та наглядом за мамою. Я постійно літала туди й назад, намагаючись бути надійною опорою для обох. Цей стан тривав півтора року – до того моменту, коли мама пішла назавжди.
Та навіть у цьому горі я відчула: тепер поруч зі мною – мій ангел-охоронець. Мама залишається зі мною, навіть коли фізично ми не разом.
Як я проходила через це? Конкретно: структурувала день (ранкова практика, чіткі робочі блоки), працювала над журналом, створювала локальний круг підтримки, інвестувала у мову та культуру – і не забувала про тіло: йога й танці знімали енергетичне напруження. Поступово це перетворилося на систему, яка дозволила не просто виживати, а будувати: зараз у мене є стабільні проєкти, команда, колаборації.
– Як народилася ідея створити журнал Feminine Boss? І що вона значить для тебе?
– Власниця журналу Feminine Boss і пов’язана з ним академія та спільнота були створені доктором Tracy Kemble (вона ж – президентка Mrs. Globe і авторка концепції Feminine Boss).
Ці проєкти – американського походження, міжнародні за масштабом. Я приєдналася до них як партнерка і лідер в Афінах, стала головним редактором журналу. Все почалося тут, у Греції, саме в той момент, коли я зіткнулася з викликом створити нове життя з нуля.
Ідея журналу Feminine Boss зародилася як відповідь на те глибинне відчуття: жінка може бути одночасно сильною і чутливою, впевненою й ніжною, незалежною і підтримуючою.
Моя історія з журналом почалась ще раніше: я брала участь у конкурсі Mrs.Globe, де я представляла нашу країну як Mrs. Ukraine, увійшла у топ-10 та маю титул Woman of Empowerment. Через роки ми з доктором Трейсі зустрілися в Греції і почали втілювати спільні ідеї: журнал, конференції, локальні програми.
Для мене Feminine Boss – це не просто медіа, це інструмент соціального впливу, платформа, яка дає жінкам голос і можливість творити проєкти, запускати бізнеси й створювати мережу підтримки по всьому світу.
Журнал дає нам кейси, контакти та видимість – і це перетворює індивідуальні історії в рух. Я пишаюсь тим, що від ідеї ми перейшли до реальних випусків, подій і колаборацій.
Сьогодні журнал Feminine Boss виходить у понад 20 країнах і має вже понад сто випусків. Кожен з них розповідає історію жінки, яка пройшла свій шлях перемог і власних уроків. Це не просто красиві обкладинки – це портрети жінок, які створили себе самі: матері, підприємниці, лідерки, які пережили втрати і знову піднялися. Коли я читаю ці історії, вони хвилюють мене до глибини душі. Саме тому я пишаюся тим, що можу показувати їх світові.
Місія журналу – нагадати кожній жінці, що вона може бути Feminine Boss свого життя! Що сила й жіночність – це не протилежні речі. Ви можете бути сильною, успішною, впевненою – і водночас залишатися чуттєвою, красивою, ніжною. Це тонкий баланс, але саме він – ключ до справжньої сили.
– Які стратегії допомагали зберегти мотивацію?
– Мій головний ресурс – син. Я завжди знала: навіть у найстрашніші моменти можна залишатися сильною, творити і жити красиво насамперед ради нього.
Другий ресурс – тіло. Йога. Танці. Рух. Коли світ розвалюється, тіло дає тобі опору, нагадує, що саме ти – і в твоїх руках стабільність.
Третій – моя робота. Це більше, ніж джерело сили: це сенс і поштовх рухатися вперед. Саме у момент, коли все руйнувалося, ожила ідея журналу. Це стало начебто моїм твором. Це не просто журнал, це голос жінок, які не зламалися. Коли я ділюся цими історіями – вони надихають мене сильніше, ніж будь-який успіх.
Мотивація – це не натхнення, а інструмент. Моє джерело – комбінація сенсу й практики. Сенс – це син: він тримає мою систему в русі. Практика – це тіло (йога, танці, кікбоксинг) і робота (журнал і спільнота). Але головне – операційна дисципліна: щоденні ритуали, план із трьома пріоритетами, розбиття великих завдань на короткі цикли, робота з емоціями.
І, звичайно, трохи вдачі, що підкидає потрібні можливості у найтемніші миті.
– Як народилася ідея Feminine Boss Community?
– Я багато працюю з жінками як коуч, маю вищу психологічну освіту і підтримую їх, щоб вони розкривали свій неймовірний потенціал. Я просто обожнюю бачити, як жінка розквітає після коучінгу – чи то побудова щасливих стосунків, чи перемога на міжнародному конкурсі краси.
У Греції у період еміграції я часто зустрічала талановитих та сильних, як ми всі українці, жінок, які прагнуть знайти своє коло. Саме тоді я зрозуміла: нам потрібен простір, де можна об’єднатись, обмінятись досвідом і підтримати одна одну.
Так і народилась спільнота Feminine Boss Community. Вона була заснована в Америці, та нині є міжнародною мережею: вперше представлена в Греції та зараз є в більшості країн Європи, країнах США, а також у Сінгапурі. Це не просто ком’юніті, це глобальний простір, де жінки знаходять однодумців, будують свій бізнес і формують світовий нетворкінг.
Так я стала лідером Feminine Boss Community у Афінах, де організовую онлайн та офлайнові зустрічі, інтенсиви, підтримку для учасниць.
Результат – реальні кейси: жінки знаходять партнерів у США, Європі чи Сінгапурі, запускають спільні продукти, отримують підтримку для соціальних ініціатив. Це не абстрактне «жіноче коло», це мережа, яка дає конкретні можливості й ресурси.
– Як ти допомагаєш жінкам розкривати свій потенціал через конкурси краси?
Я готую жінок до конкурсів краси, оскільки сама пройшла цей шлях: як «Місіс Україна» та представляла нашу країну на всесвітньому конкурсі в Китаї. Я в цьому просторі понад 10 років та мої дівчата перемагають на світових сценах!
Сьогодні словосполучення «конкурс краси» у багатьох викликає стереотипні уявлення. Сучасні конкурси давно перестали зводитись до стандартів зовнішності – це вже навіть не другий, а, скоріше, п’ятий план.
Я є частиною команди конкурсу Mrs. Globe, якому цього року виповнюється 30 років. Він був заснований у Лос-Анджелесі доктором Трейсі Кемпбел і сьогодні об’єднує жінок з понад 80 країн світу. Це конкурс для категорії Mrs. – жінок від 26 років і старше. Часом це заміжні жінки, мами, успішні в бізнесі або вже реалізовані в суспільстві. І ось саме це я називаю красою.
Наш конкурс – це не про параметри, не про зріст чи ідеальні пропорції. Це про внутрішню силу, про автентичність, про внесок у суспільство, про проєкти, про душевну красу і харизму. Ми дивимось на жінку цілісно: її особистість, її цінності, її історію і те, що вона несе світу.
У нас немає стандарту «однієї краси». Кожна жінка унікальна, і кожна може проявити себе. Коли в одному місці збираються 70–80 учасниць з різних країн, повірте – це неймовірно! Ти бачиш різних жінок з їх глибиною, силою, талантами, історією та красою. І найголовніше – тут немає жорсткої конкуренції. Навпаки, це простір сестринства, взаємної підтримки, співпраці та натхнення!
– Які якості жінки ти вважаєш ключовими?
– Для мене ключові якості – ті, що дозволяють діяти в умовах нестабільності: гнучкість мислення (здатність швидко міняти стратегію без втрати цінностей), впевненість у собі як навичка (вчитися говорити чітко, виставляти межі, домовлятися про ресурс), внутрішній стрижень (знати свої принципи і триматися їх при складних виборах), емоційна зрілість (розуміти свої тригери і не дозволяти їм керувати діями) і вдячність як щоденна практика, яка дає стійкість.
Я не говорю про це як про абстракцію: я виховую ці якості через робочі практики – публічні виступи, мікроексперименти (малий ризик – велика навчальна віддача), регулярна тілесна робота. Ці якості можна тренувати – і я також роблю це щодня зі своїми клієнтами.
“Найглибша краса народжується тоді, коли жінка трансформує свій шлях у сенс і починає ділитись ним з іншими. Тоді її присутність стає джерелом довіри і впливу”.
Я бачила жінок у всьому світі, які сяють не завдяки ідеальній зовнішності, а завдяки внутрішньому світлу, стану, своїй автентичності. Це світло народжується, коли ти приймаєш себе, свій шлях, і навіть якщо він був важким, трансформуєш його в свій досвід та свою перемогу. Краса – це результат узгодженості: те, що ти говориш, як дієш і що несеш у світ, має співпадати. Коли внутрішній світ у розладі – це видно; коли внутрішній світ організований і наповнений сенсом – це теж видно.
У моєму досвіді найглибша краса народжується тоді, коли жінка трансформує свій шлях у сенс і починає ділитись ним з іншими. Тоді її присутність стає джерелом довіри і впливу. Практично це поєднання: тілесні практики, внутрішня терапія, робота над голосом і історією – все це робить людину «красивою» незалежно від зовнішніх стандартів.
– З якими страхами стикаються жінки і як їх долати?
– Найпоширеніший страх – «я недостатньо хороша» або навпаки – «мені всі винні». А ще – осуд і поразка. Я завжди кажу: страх – це маркер росту. Якщо тобі страшно – значить, ти рухаєшся вперед. Іди маленькими кроками, але не відмовляйся від своєї цінності.
Страхи – завжди персональні, але є повторювані теми: «я недостатньо», страх осуду, страх втратити безпеку або не встигнути бути «усім» – мамою, професіоналом, партнеркою. Мій підхід – операційний: спочатку ми називаємо страх конкретно, потім розбиваємо його на логістичні й емоційні частини. Паралельно робимо експозицію – маленькі, контрольовані кроки назустріч страху, збираємо «докази з життя» (щоденник успіхів), формуємо ресурс (фінанси, люди, здоров’я) і застосовуємо відновлювальні протоколи (тіло, сон, дихання).
Я бачила не раз трансформації: страх не зникає миттєво, але якщо в тебе є система – він перестає керувати тобою і починає сигналізувати про можливість росту. Це те, що я передаю своїм клієнткам: страх – індикатор, а не вирок.
– Що б ти побажала жінкам і чоловікам у наш час?
Два простих, але практичних побажання: миру і відповідальності. Миру – не як абстрактного бажання, а як вміння діяти спокійно в кризі; відповідальності – за свої рішення, за дітей, за свої громади. Продовжуйте або намагайтесь бачити хороші моменти в будь-якій ситуації. Будуйте мости замість стін. Кожного разу залишайте двері трішечки відчиненими до вашого серця. Будьте вдячними!
І пам’ятайте: у найстрашніший момент саме ми можемо залишатися світлом. Як каже мій син: «Згадаєш про сонце – а ось і промінчик. Тож будьте світлом.
Інтерв’юер: Кулікова Уляна